" Герої Радянського Союзу 7 Артилерійської Запорізької орденів Суворова і Кутузова дивізії резерву верховного головнокомандувача" робота учасниці обласного засідання МАНу учениці 10 класу Бойко Лариси
Запорізький край,
Запоріжжя – поняття, наповнене могутнім подихом історії. Тотожні ім символи
краю: скіфо-еллінський Геррос і Гілея, Кам`янське городище, Краріська
переправа, давньоруське Лукомор`я і літописне
Протолче, Хортиця, дніпровський шлях “Із варяг в греки”, середньовічне Дике Поле, Великий Луг, Січ і Вільності Війська Запорізького.
Запорізька земля –
перехрестя драматичних подій у долі українського та інших європейських народів.
П`ять століть тому тут сформувалося козацтво, визнане феноменом світової
історії. Завдяки козацтву український народ вижив і фізично і духовно,
розвинувся як великий народ, один з найбільших у Європі.
Цією святою землею
протягом століть прокочувалися хвилі бурхливих подій світового значення – битви
проти іноземних загарбників, криваві війни, грізні повстання, соціальні
революції. Багато горя бачила і ця земля, і її могутній господар – народ. З
усіх випробувань вони виходили з честю, відроджувалися, долаючи численні
труднощі.
Одним з найтяжчих
випробувань для українського народу стала
Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р.р.
22 червня 1941 року
на багатостраждальну землю України, як і на землі її сусідів, прийшла друга світова війна. Вагомий внесок у
загальну перемогу над ворогом зробили запоріжці, весь український народ, який
на той час був невід`ємною частиною радянського народу.
За гітлерівським
планом “Барбароса” український народ був одним з найголовніших.
Фашистське керівництво ставило за мету
якомога швидше оволодіти
розвинутою економічною базою
нашої республіки, її багатими сировинними й паливними ресурсами.
Дорогою ціною
дісталася перемога. Ще й досі не можна назвати точну кількість воїнів, які
загинули, захищаючи та визволяючи
Радянський Союз, Україну та безпосередньо Запорізьку область. За дуже
приблизними даними на 10 військових кладовищах, у 655 братських та 73
поодиноких могилах поховано близько 100 тисяч радянських воїнів. Усього ж у
1941-1943 р.р. на території Північної
Таврії та частково Донбасу ( Запорізька та частково Дніпропетровська, Донецька,
Луганська, Херсонська області ) загинуло близько 300 тисяч радянських солдат та
офіцерів, а майже 580 тисяч дістали поранення.
Масовий героїзм в
роки Великої Вітчизняної війни – свідчення високого патріотизму нашого народу,
його палкої любові та відданості своїй Батьківщині. Пам`ять про відважних синів
і дочок Вітчизни повинна зберегтися на тисячоліття у прийдешніх поколіннях.
Однією з
багатьох бойових одиниць Радянської
Армії, які захищали територію України і нашого краю є 7 Артилерійська дивізія резерву головного
командувача. Тому у своїй пошуковій роботі я поставила за мету вивчення трьох
питань:
Перше – динаміка
становлення 7 Артилерійської дивізії резерву головного командувача у ході
бойових дій, докладно висвітлених у приказах та витягах із журналу бойових дій.
Другий –
організаційні питання після закінчення Великої Вітчизняної війни і до другої
половини років, на підставі документів, які були мені доступні.
Третій –
прослідкувати подальшу долю солдат та офіцерів після закінчення війни.
На першому етапі
своєї пошуково-дослідницької роботи я більш досконало вивчила перше та друге
питання, останнє питання маю намір вивчати в подальшому.
I. Динаміка становлення 7 Артилерійської дивізії
резерву головного командувача.
Наша радянська Вітчизна у самі скрутні – перші
роки Великої Вітчизняної війни, не тільки зуміла здержувати фашистські армії,
але й евакуювати з тимчасово окупованих територій заводи й фабрики, колгоспи та радгоспи,
установи та учбові заклади і вже у другій половині 1942 року розгорнула військове виробництво на сході країни (
Радянського Союзу ) та була в змозі розпочати формування 18 артилерійських
дивізій, забезпечивши їх усім необхідним: людьми, зброєю, боєприпасами,
транспортом, обмундируванням та провізією.
У числі нових
об`єднань Червоної Армії формувалась і 7 Артилерійська дивізія резерву
головного командувача. Раніше таких об`єднань у Червоній Армії не було. Ця
дивізія була основною ударною силою армії, яка знищувала танки ворога,
інженерні споруди, артилерію та піхоту.
Управління дивізії
формувалось у Московській області в селі Голутвіно. Першим командувачем дивізії
був призначений полковник Павлов Олександр Федорович, який прийняв командування
з 17 листопада 1942 року. Начальником штабу – підполковник Максимов,
заступником у політичній частині – старший комісар батальйону Гамаюнов.
З 25 листопаду по 7
грудня 1942 року управління 7 АД РГК
здійснює марш по залізничному шляху і 9 грудня
дислокуються у хуторі Варламов, поступивши у розпорядження 3-ьої Гвардійської
армії
Південно-Західного фронту, який у цей час знаходився північно-західніше Сталінграду.
Армійські та
корпусні полки, які ввійшли у склад 7 АД РГК, вели оборонні бої,
північно-західніше Сталінграду. З 9 по 12 грудня 1942 року проводився
прийом полків до дивізії:
210-й , 525-й,
870-й, знищувально-протитанкові полки;
124-й,320-й,877-й
гаубічні артилерійські полки;
812-й окремий
розвідувальний дивізіон;
340
коректувальна ескадрілья;
служби бойового
забезпечення та тили.
16 грудня 1942 року у складі 3-ьої
Гвардійської Армії
Південно-Західного фронту в операції
“Малий Сатурн” у районі Астахов-Боковська -Кам`янка в артилерійській
підготовці 7 АД РГК прийняла бойове хрещення.
16
грудня 1942 року було першим
днем бойової діяльності 7 Артилерійської дивізії. У цей період
подавлено 3 батареї противника , 8
дільниць, 2 окремі зброї, розсіяно та частково знищено до 2-ах батальйонів
піхоти противника, знищено 2 ДЗОТи. Далі 7 АДП зосередилась в районі хутора
Шараповка. У наступні дні супротивник відходить, активних дій не
спостерігається. Пізніше 7 АДП займає
лінію оборони Червоний Лиман-Дробишево-Святогірськ-Ізюм. Противник розпочинає
атаку наших військ та ніякого успіху не має.
У лютому 1943 року 7 АД поповнюється – до її складу входять 101,
103, 107 мінометні полки 120 міліметрових міномет в на
кінській тязі. У березні 1943 років з полків однойменних калібрів були
створені бригади полкового складу:
3-мінометна бригада ( 101, 103, 107 мін.
полка )
11 легка артилерійська бригада ( 210,
525, 870 ЛАП )
25 гаубична бригада ( 124, 320, 877
гаубичні полки )
Також ввійшли
до складу 7 артилерійської дивізії :
17 гарматна артилерійська бригада у
складі двох полків:
213 гарматний артилерійський полк –
122 міліметрові пушки,
1092 гарматний артилерійський полк
– 152 міліметрові пушки
гаубиці.
17 липня 1943
року до 7 АД РГК ввійшли :
105 гаубична бригада великої
потужності дивізіонного складу – 203 міліметрові гаубиці та 9-та Гвардійська
гарматна артилерійська бригада двох полкового складу ( 215 гарматний
артилерійський полк – 122 міліметрові гармати та 216 гарматний артилерійський
полк – 152 міліметрові пушки )
- 4 -
В липні 1943 року в районі міста
Ізюм мінометні полки були переведені на механічну тягу.
У серпні 1943 року 7 АДП РГК ввійшла до складу 6–ої Армії. При її участі було визволено багато населених пунктів.
Після цього формування 7 АД РГК було
закінчено і вона почала іменуватися
ДИВІЗІЄЮ ПРОРИВУ ( 7 АДП ) , маючи постійний склад з 6-ти
бригад до кінця Великої Вітчизняної війни.
У вересні 1943 року 7 АДП виходить із 6-ої Армії та
зосереджується в районі
Олександрівка-Святогірськ-Новоселівка. Німецькі частини відступають, не
ведуть активних дій.
7 вересня 1943 року надходить такий
наказ : “Не допустити підходу противника по грунтовим дорогам та по залізниці
зі сторони села Барвінкова на
Славянськ.” 7 АДП зосереджується на заході Гаврилівки, щоб перекрити дорогу на
Донське та Ново-Райське.
З 14 по 16 вересня 1943 року під
натиском наших військ супротивник продовжував відходити в західному напрямку ,
спалюючи на своєму шляху села, уганяючи
свійських тварин та мешканців.
7 АДП зосереджується в Допропіллі,
Славгороді, Богданівці, Дудінці. Радянська авіація починає бомбити переправу
ворога через Дніпро.
27 вересня 1943 року о 1500 годині 50 і 43 дивізії перейшли у наступ з
метою оволодіти містом Запоріжжя, супротивник
чинить впертий опір, декілька разів
впродовж дня й ночі переходячи у контратаки при підтримці танків та самохідної зброї. Під
час цих бойових дій військами Червоної Армії були звільнені : Василівка, хутір
Василівський, Дружелюбівка та інші населені пункти.
14 жовтня 1943 року частини 8
Гвардійської Армії, подолавши опір супротивника, оволоділи містом Запоріжжя.
Противник відійшов на південь у район плавень ріки Дніпро. У цей день о 2300
годині по радіо передано “ Наказ Верховного Головнокомандувача маршала
Радянського Союзу т.Сталіна” про
присвоєння частинам, оволодівши містом Запоріжжя, почесного звання
“Запорізьких” 15-20 жовтня 1943 року – наказ штаба 7
АДП о передислокації дивізії на правий
берег Дніпра. 7 АДП зосереджується в
районах Ново-Шленівка – Ново-Олександрівка
– радгосп Дмитріївка – хутір Степова-Мокра.
4 листопада ворог оволодів Рогачиком. 7 АДП
зосереджується в районі Малої Білозірки, оволодіває населеним пунктом
Благовіщенка та розпочинає жорстоку боротьбу у районі Великої Білозірки.
7 грудня 1943 року 7 АДП святкує
річницю бойової діяльності.
- 5 -
3 лютого 1944 року наші частини (при
участі 7 АДП ) оволоділи населеними пунктами: Гуртове, Цвіткове, Новотроїцьке,
Іванівське на території нашого К-Дніпровського району.
5 лютого 1044 року наша піхота вийшла
на східну окраїну села Дніпровка. 6 лютого 1944 року 7 АДП веде бойові дії на східній окраїні
міста Кам`янка. Після цього 7 АДП виходить із залежності 3-ьої
Гвардейської Армії і прямує у
новий район дислокації
к р.Севашу. 27 серпня у
складі частин Червоної
Армії 7 АДП повністю
закінчує звільнення Молдови та веде бойові дії на
території Румунії. Частини дивізії розташовуються на берегах р. Серед.
3 жовтня 1944 року дивізія перейшла
кордон Югославії та продовжувала марш.
З 30 грудня частини 7
АДП ведуть вперті бої за
оволодіння Будопешту.
8 травня 1945 року підписано “Акт про безумовну капітуляція Германії” перед
фронтом 27 Армії ворога немає.
На цьому закінчились бойові дії 7 АДП. На місцях дислокації частин дивізії
почалася бойова підготовка особистого складу.
Славетний бойовий шлях пройшла у
Великій Вітчизняній війні 7 АДП, вона
отримала почесне найменування
“ЗАПОРІЗЬКОЇ”, стала тричі ординознаменною. Особистому складу було
об`явлено 11 подяк за відмінні бойові дії у Великій Вітчизняній війні Верховним
Головнокомандувачем Йосифом Віссаріоновичем Сталіним. Дивізія пройшла бойовий
шлях довжиною у 15 890 кілометрів від Сталінграду до австрійських Альп.
II. Подальший шлях 7
АДП РГК після закінчення Великої
Вітчизняної війни.
У червні 1945 року із міста Грац
дивізія здійснює 700 кілометровий
марш до Румунії і розквартировується
у місті
Діва.
У цей час із складу дивізії виведені :
9-та Гвардійська гарматна
артилерійська бригада
17-та гарматна артилерійська бригада
6 липня 1945
року друга легка артилерійська бригада змінює назву у 21 тяжку артилерійську гаубичну бригаду,
отримав 152-ох міліметрові гаубиці.
У цей же час 7 АДП входить у склад 9-го артилерійського корпусу, в дивізію
прибуває 7 важко-мінометна, ордену Кутузова II ступеню бригада чотирьох-дивізіонного складу;
180-та важко-гаубична артилерійська бригада дивізіонного складу та 34-та
Гвардійська мінометна бригада “М-13”
дивізіонного складу.
У лютому 1946 року 7 АДП
входить у склад 2 артилерійського
корпусу і дислокується в Молдові у селах
Березіно, Тарутіно, входячи до складу
Одеського військового округу.
6 травня 1946 року
розформовується 3-тя мінометна бригада.
З 12 липня по 5 серпня 1946 року
дивізія здійснює марш по залізниці у
Вінницьку область та розташовується у містах
Гайсін, Тульчин та Ладижин.
У 1947 році розформовується 180-та
важко-гаубична артилерійська бригада.
У листопаді 1948 року розформовується
25-та гаубична бригада та в грудні 1948 року у місті Теребовля розформовується 105-гаубічна
бригада великої потужності.
У жовтні 1953 року розформовано другий
артилерійський корпус і 7
АДП входить у розпорядження
командуючого артилерії Прикавказького військового округу.
У 1952 – 1954 роках артилерійські мінометні батареї у
всеармійських змаганнях з бойової
стрільби займають перші місця в Прикавказькому військовому окрузі, а мінометна
батарея 47 важкої мінометної
бригади капітана Максимова і капітана
Віолентова займають I місце в Збройних
Силах Радянського Союзу.
В 1956 році у наказі командуючого
Прикавказького воєнного округу генералу армії
Гетьмана за підсумками навчального року
7 АДП відмічена як одна з кращих
в окрузі.
22 листопада 1968 року військова
частина 44 266 , до складу якої
входила 7 АДП ,
була нагороджена Указом Президії Верховної Ради СРСР, орденом
Червоної Зірки .
25 жовтня 1967 року на честь
55-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції та за успіхи у
бойовій підготовці, а також 1973 році, у 1979 році та 1980 році 7 АДП нагороджується перехідними знаменами виду військ.
26 листопаду 1980 року за військові
показники в бойовій підготовці, за
мужність і воєнну доблесть дивізія
нагороджується вимпелом міністру оборони
СРСР.
18 листопаду 1987 року відмічалось 45-річчя 7 Артилерійської Запорізької Червонознаменної орденів Суворова та Кутузова II ступеню Дивізії Прориву Резерву Головного
Командувача. Це була 8 зустріч ветеранів, організована Радою ветеранів дивізії.
Подальший шлях цієї дивізії зараз мною ще не прослідковано у зв`язку з
відсутністю відповідних архівних документів та я поставила це
собі за мету у найближчий час.
Від першого і до останнього дня
Великої Вітчизняної війни бійці 7 АДП мужньо билися з ворогом за звільнення нашого краю і всієї Вітчизни.
27 чоловік 7 АДП були удостоєні звання Герою Радянського Союзу. Багато інших були нагороджені орденами та медалями Наше покоління повинно пам`ятати героїзм та
мужність воїнів Радянської Армії, у тому числі і 7 АДП, які дали змогу всім
наступним поколінням жити у вільній і незалежній державі.
1.
Спогади заступника голови ради ветеранів 7 АДП РГК полковника у відставці А.А. Шатохіна .
2.
Матеріали листування членів гуртка “Червоних слідопитів” Заповітненської ЗОШ
№1 з
учасниками бойових дій на нашій території та їх родичами.
3. Книга
пам`яті України. Запорізька область
, К-Дніпровський р-н: т.5 / під
ред. Ю.В. Пшеничного – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 599 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий